З перших днів свекруха дала мені зрозуміти, що вона в домі господиня. Готувала, в основному, вона, я лише іноді могла приготувати що-небудь просте. Вона мені відразу сказала, нічого страшного, що ти готувати не вмієш, аби борщ варити вміла, а решта навчишся. Прожила я з батьками чоловіка десять років. Моїй свекрусі треба дати медаль за її терпіння і витримку

Різне 

З перших днів свекруха дала мені зрозуміти, що вона в домі господиня. Готувала, в основному, вона, я лише іноді могла приготувати що-небудь просте. Вона мені відразу сказала, нічого страшного, що ти готувати не вмієш, аби борщ варити вміла, а решта навчишся. Прожила я з батьками чоловіка десять років. Моїй свекрусі треба дати медаль за її терпіння і витримку

Admin

Життєві історії

З перших днів свекруха дала мені зрозуміти, що вона в домі господиня. Готувала, в основному, вона, я лише іноді могла приготувати що-небудь просте. Вона мені відразу сказала, нічого страшного, що ти готувати не вмієш, аби борщ варити вміла, а решта навчишся. Прожила я з батьками чоловіка десять років. Моїй свекрусі треба дати медаль за її терпіння і витримку

Я вийшла заміж дуже рано, відразу після школи. Зустрічалися ми майже два роки до весілля, в червні випускний, а в серпні – біла сукня, біла фата.. На той момент мені ще й 18 не виповнилося. Але у нас було справжнє кохання, тому ми і одружилися.

Ми почали жити у батьків чоловіка, в маленькому приватному будиночку. Готувати я особливо не вміла. Мама вчила, звичайно, як варити борщ, суп, картоплю, і я навіть намагалася ліпити вареники, але виходили якісь динозаври замість них. Кілька разів я пекла торт, але теж виходило не дуже. За матеріалами.

І ось, з таким «багатим» багажем знань про кулінарію, і взагалі життя в цілому, я вступила в сімейне життя. З перших днів свекруха дала зрозуміти, що вона в домі господиня, а я і не лізла. Готувала, в основному, вона, я лише іноді могла приготувати що-небудь просте. Вона мені відразу сказала, нічого страшного, що ти готувати не вмієш, аби борщ варити вміла, а решта навчишся.

Через деякий час я зрозуміла, що чекаю дитину. Постійно нудило від запахів, я мало що могла їсти, і готувати я практично перестала. Майже весь час я пролежала в лікарні. Після народження дочки, перший час теж не готувала, я вся була в турботах про дитину, а готувала свекруха.

Трохи пізніше, коли дочка підросла, я почала потихеньку вливатися в світ каструль і сковорідок. Вирішила я якось на вечерю посмажити м’ясо, нарізала на шматочки, і на сковороду, але забула про нього, і в результаті воно згоріло.

А в той час, м’ясо було не купити, розбирали швидко. Треба було бачити обличчя свекрухи, дивлячись на жалюгідне видовище в сковорідці. Я під землю була готова провалитися, залишила сім’ю без вечері…

Іншим разом вирішила спекти бісквітний торт, поставила тісто в духовку, але, щось пішло не так, і бісквітний корж перетворився в чорний млинець. Я засмутилася, адже чоловік чекав від мене тортика. Від цього ставало ще гірше, здивувала, називається, чоловіка, своїми кулінарними здібностями.

Викинути в відро – побачать, і я вирішила віддати його собаці. Кухню я провітрила, і на душі полегшало. А чоловікові сказала, що іншим разом зроблю, сьогодні не встигла.

Наступний мій вихід на кулінарну сцену відбувся спонтанно. Побачила в магазині на вагу готове тісто для пиріжків, і подумала, а чому ні, що я не господиня, бути пиріжкам з капустою!

Вдома нікого не було. Відкрила банку з квашеною капустою, віджала сік, і почала накладати на тісто, ліпити пиріжки. Тісто піднімалося, пиріжки виглядали красиво, і я їх обсмажити на сковороді в олії. Тарілка, повна гарячих, рум’яних пиріжків, прикрашала стіл. Я з гордістю дивилася на цю пишність, і чекала свекруху з роботи. Свекруха, побачивши це видовище, зраділа і здивувалася, і взяла один на пробу.

Через кілька секунд вона виплюнула пиріжок в відро. Пиріжки всередині були сирими, і це не дивно, запхати туди мокру квашену капусту, не протушкувати її, до ладу не віджавши, і чекати шедевра – могла тільки я. Решта пиріжків теж полетіли у відро. Я мало не плакала, ненадовго відчути себе генієм випічки і так низько впасти в очах свекруха і чоловіка.

Ще один раз я зіпсувала пряники для свекрухи. Вона попросила зробити пряники в білковій глазурі, хотіла віднести на роботу, пригостити колег. У мене вони добре виходили, але в той день я так старалася, що чомусь забула покласти в тісто цукор, і вони вийшли несмачними, але красивими. Колеги свекрухи залишилися без пряників, ми самі давилися ними вдома, не викидати ж добро.

Ніхто мені ніколи не дорікав за зіпсовані продукти, не злився, могли тільки пожартувати над моїми чудо-здібностями. За це, я вважаю, треба дати медаль свекрусі, за її терпіння і витримку. Прожила я з батьками чоловіка десять років.

Пройшли роки, природно, я навчилася і готувати, і пекти. 15 років ми живемо окремо від батьків, і завжди, коли я печу пиріжки, або готую щось цікаве, пригощаю свекруху і своїх батьків, і вони захоплюються моїми кулінарними здібностями. Пиріжки з капустою і печінкою виходять тепер у мене відмінно, думаю, я просто знайшла рецепт «свого» тіста, і навчилася їх робити.

Все таки, яким важливим є взаєморозуміння в сім’ї…

Фото ілюстративне – freepik.

ДЖЕРЕЛО

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *