Перед тим, як думати про весілля, треба пожити рік разом з ними, батьки на мене подивляться, як я буду тягнути будинок, город, худобу і ще й свою роботу, і тоді вони вирішать, чи одружуватися Євгену на мені, чи ні.

Різне 

Перед тим, як думати про весілля, треба пожити рік разом з ними, батьки на мене подивляться, як я буду тягнути будинок, город, худобу і ще й свою роботу, і тоді вони вирішать, чи одружуватися Євгену на мені, чи ні.

Admin

Мені 25 років. Майже 4 роки зустрічалася з хлопцем, планували в цьому році весілля. Я міська, а Євген живе в селі (2 км від міста, зовсім близько). Спочатку у мене вишикувалися непогані відносини з його батьками, могла приїхати, святкувати з ними свято. Але через рік після початку відносин сталася конфліктна ситуація.

Ми з Євгеном знаходилися в будинку, а його батьки у дворі. Я мила посуд після вечері. Євген зробив зауваження, що необхідно протерти крихти зі столу. Покрутившись, я зрозуміла, що жодної відповідної ганчірки під рукою немає, запитала, а чим же прибрати? Відповідь мене вразила: “А ось тією ганчіркою, якою ти щойно мила посуд”. Я здивувалася: “Вона ж брудна”. “У нас так прийнято”, – була відповідь.

Варто сказати, що його батьки наполягали, щоб я жила з ними в селі, в одному будинку, мовляв, ми так жили і ви повинні. Вони обидва не працюють, Євген моряк, по пів року вдома не буває, тобто по суті це я повинна жити з ними. І як він мені тоді сказав, що спочатку треба б прийти в будинок пожити рік, батьки на мене подивляться, як я буду тягнути будинок, город, худобу і ще й свою роботу в школі, і тоді вони вирішать одружитися йому на мені чи ні. Я йому тоді сказала на цій кухні, що так справа не піде. Так, приводили в старі часи дівчину в будинок батьків, але в якості дружини, а не випробувальної домробітниці на рік.

Мабуть, чи я голосно говорила, або літо і вікна були відкриті, але його мати у дворі почула цю розмову. З цієї хвилини і почалися проблеми. Вона взялася за сина з вимогою негайно покинути мене. Євген відмовився.

Тоді мати перейшла до активних дій. Почала писати коментарі з образами в соц. мережах, дзвонила, висловлюючись виключно лайкою. Стала розпускати чутки по селу, а вони плавно перетекли в моє невелике місто (село всього в 2 км і багато мене знають), що я дівчина “поганої” поведінки (хоча її син був у мене першим і єдиним), а вона сама народила його, ледь їй виповнилося 17 років. Казала, що зіпсує мою кар’єру вчительки, з’явитися в школі і т. п.

Євген сказав, що поїде жити в місто зі мною. Вони це сприйняли так, як ніби це я його нацькувала. У минулому році стали тиснути на те, що я їм не підходжу через своє захворювання (цукровий діабет 1 типу, і їм потрібні здорові онуки).

І ось буквально місяць назад вона знову знайшла мене в інтернеті і почала писати свої “писульки”. Скажу чесно, три роки я мовчала, обходилася без грубощів, але тут не втрималася і грубо їй відповіла. Ось власне і вся ситуація.

Євген (27 років) прийшов якраз з рейсу, вони на нього накинулися одразу по приїзду, забрали зароблені гроші і купили на себе квартиру. Природно, ми розлучилися. Хоча обидва відчуваємо, що були половинками одного цілого.

Так ось пройшов місяць, але мене чомусь стало мучити почуття провини. Я розумію, що навіть якщо б я не відписала їй в грубій формі, навряд чи б щось змінилося. Раз вже вони взялися за мене, життя б не дали, і що справа тут зовсім не в ганчірці, якою я не витерла стіл, а в тому, що відмовилася жити за їхніми правилами (проходити річне випробування на профпридатність дружини, хвороба і те, що син не послухав і не кинув мене на першу вимогу). Але все-таки десь в глибині душі я іноді задаю собі таке питання: “А чи могла я щось змінити, якби стрималася в той момент? Або це той тип людей, яким нічого не доведеш?”.

ДЖЕРЕЛО

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *