У 28 років за допомогою подруги я потрапила в Італію. Щомісяця всі гроші слала додому. Почався довгоочікуваний ремонт. Раз на рік я приїжджала на місяць додому (через роботу не могла на довше). Місяць пролітав як один день і розставання з Емілією і мамою були важкі

Різне 

У 28 років за допомогою подруги я потрапила в Італію. Щомісяця всі гроші слала додому. Почався довгоочікуваний ремонт. Раз на рік я приїжджала на місяць додому (через роботу не могла на довше). Місяць пролітав як один день і розставання з Емілією і мамою були важкі

Admin

Зараз мені 40 років, а моїй дочці Емілії 19. Моя мама родом з бідної сім’ї, але там панувала любов і гасло – “один за всіх і всі за одного”. Це гасло ми з мамою намагалися прищепити і Емілії.

В юні роки моя мама поїхала на інший край України заробити грошей на полях, де і познайомилася з моїм батьком. Вони одружилися і проживали в його будинку. З’явилася моя сестра і я.

Через 5 років батько нас вигнав і став жити з коханкою. Нас з мамою прихистила одна самотня бабуся. Батько платив крихти аліментів. Мама постійно працювала, наше життя було в полях, городах і господарстві. Я виросла в чужих штопаних і на три розміри більших речах. Через роки мама виплакала у держави житло. Ми їли на підвіконні і раділи першому стільцю.

У 18 років я з хлопцем переїхала до Тернополя, де проживали в будинку з його батьком. Через два роки я завагітніла. Ми розписалися, хоча і зразу ж було всім зрозуміло, що наш шлюб довго не протягне.

Народилася донька. Чоловік став частенько випивати. На радощах так тиждень святкував, що з пологового будинку нас навіть не забрав (загубився в реальності і днях). Грошей ще більше стало не вистачати. Таке життя і довело нас до розлучення

Я працювала, але грошей так і не вистачало. Допомоги від колишнього чоловіка не було (аліменти не платив). Величезне бажання дати Емілії все і допомогти мамі з будинком, де був потрібний капітальний ремонт, душило мене.

У 28 років за допомогою подруги я потрапила в Італію. Щомісяця всі гроші слала додому. Почався довгоочікуваний ремонт. Раз на рік я приїжджала на місяць додому (через роботу не могла на довше). Місяць пролітав як один день і розставання з дочкою і мамою були болючі.

Мені пощастило, і вже через 2 роки я була готова забрати дочку до себе, але виявилася в тупику через її батька. Інформації про нього я не мала, і він був оголошений в розшук. Два роки пошуків і плюс рік судів, починаючи з першого, де йому відновлювали документи (за 10 років без нас він перетворився в бомжа.

Нарешті був результат, і він був позбавлений батьківських прав. Емілії було 10 років. Але паралельно цим трьом рокам розборів з колишнім чоловіком, я перейшла на роботи без контракту, маючи плюс в більшому заробітку і дворазовому виїзді в рік додому до дочки і мами.

На пошуки робіт з контрактом, які дозволили б мені вивезти двох людей, був потрібен час. В результаті Емілії вже було 14 років, коли вона приїхала в Італію, пробувши тут всі літні канікули. Маму я була готова забрати через рік, але, на жаль, в 2015 році їй поставили діагноз, який забороняв переїзд в іншу країну.

Також в цей рік я, нарешті, зустріла свою другу половинку, яку так довго чекала. У дочки також з’явилася нова любов. Я розривалася між двома країнами, де в кожній з них я була комусь потрібна. І вже через півтора року я з сестрою змушена була скинути роботи і залишити на одну людину, таким чином, кожні три місяці я змінювалася з сестрою по догляду за мамою.

Через хворобу мама нас вже не впізнавала. Мені було боляче приймати цю реальність, так як я дуже любила і дала їй максимум, що могла, крім матеріального достатку, але головним залишалася любов і турбота.

Паралельно жертвуючи своїм особистим щастям. Адже там за кордоном мене чекав мій хлопець і в планах ми хотіли розписатися. Вся ця ситуація з погіршенням здоров’я мами, особистим життям і сильним захопленням моєї дочки хлопцем (який по натурі самозакоханий хам) мене зводило з розуму. Вона поступово перетворювалася в копію цього хлопця, де етика і любов немає значення. Мене вона все більше не чула.

У 2018 році я втратила маму і коханого (якого раптово за 2 місяці забрала хвороба). Прощання з двома найдорожчими мені людьми – підкосило мене.

Життя повернуло мене на роботу на автоматі. Я працювала, систематично слала гроші на задоволення зростаючого апетиту дочки, за якою стояв цей “хлопець”. З втратою здорового глузду і вимушених витрат я мала перевантаження в роботі (до морального виснаження також додалося повне фізичне виснаження) і я призупинилася.

Усвідомивши майбутню загрозу, що якщо такими темпами далі триватиме, то моє серйозно підірване здоров’я і рахунок швидко вичерпаються. За допомогою банку я купую будинок в Італії, що дуже обурило мою дочку. Дійшло до того, що без свого хлопця вона зі мною по телефону не хотіла говорити, але ж потрібно було обговорити її майбутнє.

Маючи владу над нею, він вказує їй з ким спілкуватися. В результаті він позбавив її друзів і, як виявилося, відібрав у мене. Останні пів року я їй говорила, що незабаром я за нею приїду, чуючи у відповідь від неї: “не хочу”. Намагалася пояснити, що їй потрібно приїхати лише на два місяці отримати документ, навіть зі своїм хлопцем, якщо хоче. А потім, якщо все-таки не зміниться її небажання вчитися за кордоном, то зможе повернутися додому.

Я приїхала за нею. Квартира мами після їх року життя була всіяна порожніми пляшками з-під дорогої випивки (поганого він не п’є) і розбиті меблі. Неохоче вона ходила зі мною відкривати візу.

Через деякий час я зрозуміла, що деяка техніка з квартири чомусь переїхала до бабусі її хлопця (і я зажадала її повернути назад), нічого нового з речей вона не набула (маючи потік великих сум від мене, зате зір у комп’ютера посадила. Влітку у нього з’явився автомобіль, а у неї – сліпота!

Останні пів року я намагалася не давати багато. У підсумку 2600 євро пішло за пів року. Її хлопець привіз техніку, і пафосно себе поводячи, стверджував, що моя Емілії рік висить на його шиї. Мовчання моєї дочки відібрало у мене дар мови.

Мене пронизала глибока образа розуміння, що авторитет для неї – це людина, яка її погубить. Чекаю відкриття кордонів, але чи поїде дочка зі мною в Італію – питання…

ДЖЕРЕЛО

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *