Марuна дороrою до лікарні заїхала взятu улюблену кнuжку для донечкu. У квартuрі безлад, чоловіковuх речей немає і лuше скупа запuска: «Я втомuвся так жuтu! Вuбач! У мене є інша жінка і скоро у нас буде дuтuна. Не намаrайся мене повернутu і не шукай нас. Мuхайло»


Різне 

Марина дорогою до лікарні заїхала взяти улюблену книжку для донечки. У квартирі безлад, чоловікових речей немає і лише скупа записка: «Я втомився так жити! Вибач! У мене є інша жінка і скоро у нас буде дитина. Не намагайся мене повернути і не шукай нас. Михайло»

admin

Сім місяців тому в Янусі, їхньої 12-річної донечки, медики констатували невиліковну хворобу. Марина дуже добре пам’ятає той день, коли життя їхньої щасливої і дружньої сім’ї поділилися на «до» і «після». Спершу зателефонувала класний керівник доньки і повідомила, що Яна того дня знепритомніла під час уроку.

– І це не перший раз за останні тижні, – сказала вчитель. – Я писала вам про це у щоденнику. Розумієте, це підлітковий вік, в організмі відбуваються зміни, і тому раджу звернутися до медиків для діагностики.

– Господи! – промайнуло в голові Марини. – Що трапилося? Ось чому вона так не хотіла показувати мені щоденник. Мовляв, все добре, мамо. Невже наша Януся хвора? Так, негайно слід записатися в діагностичний центр. Ні, не записуватися, а їхати негайно.

Дорогою до школи жінка зателефонувала чоловіку, тож до класу вони увійшли разом.

– Мамо, я не хотіла, аби ти хвилювалася, тому нічого не казала, – мовила Яна, одягаючи куртку. – Ну, не сердься, будь ласка.

Дорогою до лікарні дитині знову стало погано, тож лікарі відразу почали робити необхідне обстеження.

– Не буду приховувати, але є серйозні підозри стосовно стану здоров’я вашої дитини, – мовив лікар, запросивши батьків до свого кабінету.

А через два дні попередній діагноз лікарів підтвердився. В Яни виявили серйозну недугу, і для родини настали чорні дні, дівчинка з кожним днем почувалась гірше, а батьки кожного дня ходили у храм, де молилися, аби Господь врятував їхню єдину доньку.

– Доню, все буде добре, – заспокоювала дівчинку мати. – Лікарі вилікують тебе, і ти знову повернешся до школи.

– А волосся відросте? – запитала Яна і витерла сльози – Відросте, мамо?

– Звісно, відросте, – Маринка погладила дочку, яка без волосся виглядала особливо беззахисною і тендітною, по голові і поцілувала. – І буде таким, як колись, – довгим і пишним.

А тим часом Михайло, батько Яни, виносив із будинку побутову техніку та інші речі, які ще можна було продати, щоб мати кошти на придбання дорогезних медикаментів. Згодом подружжя звернулося до волонтерів, аби ті допомогли організувати збір коштів на лікування. Просили у тих, хто при владі, зверталися у різноманітні благодійні фонди.

Так минуло ще декілька місяців, і Маринка стала зауважувати, що Михайло почав купувати собі одяг. Це при тому, що абсолютно всі гроші йшли на лікування! Собі вони залишали лише на комунальні платежі і скромне харчування. А тут – новенька сорочка! Одна, друга… Згодом чоловік став затримуватися не відомо де, а якось не з’явився на ніч. Зателефонував і сказав, що залишиться у друга, разом з яким працює над новим проєктом.

Наступного ранку жінка встала ні світ ні зоря і, приготувавши киселик для доньки, поїхала в лікарню, а вже звідти – на роботу. В обід заїхала в диспансер, і лікар, який лікував донечку, сказав, що вони все зробили, що було їм під силу.

– Я сконтактував з однією клінікою в Ізраїлі, і там сказали, що можуть допомогти Яні, – мовив він. – Щоправда, вартість лікування – 20 тисяч доларів.

Виходячи з його кабінету, Марина готова була кричати з відчаю. Про які 20 тисяч доларів може бути мова, коли в них буває, що й немає й грошей на хліб?!

– Я зрозумів, – тільки й мовив Михайло, до якого жінка негайно подзвонила. – Але зараз розмовляти не можу.

Тож коли вечері заїхала взяти Янусі її улюблену книжку, то, зайшовши у квартиру, спершу подумала, що тут побували злодії. Однак дивні крадії забрали лише речі чоловіка. Хм-м-м… Враз Марина побачила білий аркуш, на якому почерком чоловіка було виведено: «Я втомився так жити! Вибач! У мене є інша жінка, і скоро у нас буде дитина. Не намагайся мене повернути і не шукай нас. Михайло».

Як так? Він кинув їх з Янусею в такий важкий час, коли нині під питанням життя їхньої доньки? Тоді, коли сьогодні сказали, що якщо не відвезти Яни до Ізраїлю, то їй залишилося жити щонайбільше три-чотири місяці?! Зрадник… Боже, що ж робити? Того вечора жінка так і не потрапила до доньки.

Вона ходила в банки, просячи дати на лікування Яни кредит. Проте їй всюди відмовляли, бо ж звідки вона візьме гроші, аби повернути кошти?! Ходила в агентства нерухомості, просячи, щоб їй дуже швидко знайшли покупця на квартиру. Однак і там заплаканій, виснаженій жінці відмовляли. Пішла по друзях і сусідах, однак і ті лише знизували плечима, коли чули, яка сума потрібна. Лікарня давно спала, коли Марина зупинилася навпроти вінка на другому поверсі, де лежала Януся.

– Господи, змилуйся над нею, – шепотіла вона. – Вона ж іще дитина, нехай поживе. Краще забери мою душу, Боже!

Ту ніч вона провела без сну. То думала, де взяти гроші на лікування доньки, то згадувала Михайла, і все задавалася питанням: чому він кинув їx? Згодом дістала спільні фото і, взявши ножиці, повирізувала його зображення. Молилася, плакала. Марина розуміла, що названа лікарем сума є космічною для неї, і поволі впадала у відчай.

А вранці сталося диво. Марина, втомившись за ніч, задрімала, коли в двері постукали.

– Мишко! – промайнуло в голові. – Повернувся до нас!

Вона кинулася до дверей, однак на порозі стояла бабуся Маруся. Старенька жінка з сусіднього будинку, яка давно живе без чоловіка, самотньо доживала свій вік. Коли Януся ще була здоровою, Марина часто навідувалася до неї, приносячи їжу, купуючи медикаменти.

– Ой, дитино, як же я тобі віддячу за твою доброту? – плачучи, часто запитувала бабуся Маруся. – Якби не ти, то й не знаю, що б і робила. Найстрашніше в цьому житті – це залишитися самотою і знати, що ти нікому в цьому великому світі не потрібна.

– Добрий день, – втомлено мовила Марина. – Проходьте, бабусю Марусю.

– Марино, доню, нині вранці до мене прийшла Тамара, – швидко заговорила старенька. – Ліки мені принесла. І розповіла, яка в тебе ситуація. Сказала, що ти у них вчора була, гроші просила. А я-то думаю, чого ти перестала приходити. Все думала, що я тебе чимось образила або я тобі вже набридла. А воно ось у чому справа. Тож я, Марино, подумала і хочу тобі ось що запропонувати – давай ми продамо мою квартиру, і за ці гроші вилікуємо Яну? А я житиму з вами, скільки Бог ще відвів часу. Ну, Марино, чого ти плачеш? Йди подавай оголошення про продаж, а я тим часом зберу свої пожитки.

– Бабусю Марусю, ви врятували Яну, – прошепотіла Марина, відчуваючи, як з неї наче звалився дуже важкий тягар. – Бабусю, спасибі вам, рідненька.

Цієї миті жінка втратила свідомість.

– Люди, рятуйте, – закричала бабуся, кинувшись до Маринки. – Сусіди, викликайте «швидку»!

Згодом лікарі скажуть, що це від фізичного та нервового виснаження. А ще через два місяці вона з Яною полетить до клініки, де дівчинку пролікують найкращі медики і вона залюбки спостерігатиме, як відростає її волоссячко. Бабуся Маруся житиме з ними і кожного вечора дякуватиме Богу за те, що послав їй доньку та онуку, а в кімнаті за стіною Маринка дякуватиме Йому за те, що послав їм жінку, завдяки якій врятували Яну і яка нині стала для неї та доньки мамою та бабусею. Та все це буде згодом.

Фото ілюстративне з вільних джерел. За матеріалами видання t1.ua

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *